"Projekt: LWÓW w WARSZAWIE 2012" pokonuje granice między narodami (refleksja ukraińskiego uczestnika)
Dni spędzone w stolicy Polski od 12 do 17 lutego 2012 roku, podczas spotkań naukowych zorganizowanych w ramach „Projektu: LWÓW w WARSZAWIE 2012”, będę wspominał jeszcze długo. Nie tylko dzięki gościnności naszych polskich przyjaciół z Koła Naukowego „Ars Politica”, ale przede wszystkim ze względu na doświadczenie zyskane dzięki kontaktowi z rówieśnikami. Ogólne wrażenie daje się streścić: otóż, odległość która dzieli nasze narody jest znacznie mniejsza niż by się wcześniej wydawało. Podczas konferencji, spotkań z członkami elit politycznych RP, w tym z posłem Platformy Obywatelskiej Marcinem Święcickim i senatorem, byłym Marszałkiem Sejmu Markiem Borowskim, czy też przy pogawędkach nad kuflem piwa, nie było miejsca na barierę psychiczną. Dzisiejsza polska młodzież wyznaje takie same wartości, preferencje i priorytety w życiu jak i my – młodzież z Ukrainy. Oba nasze narody przez wieki żyły obok siebie, dzieląc zarówno smutne jak i szczęśliwe karty historii, ale to właśnie duch braterstwa towarzyszył mi przez cały okres pobytu w Warszawie.
odległość która dzieli nasze narody jest znacznie mniejsza niż by się wcześniej wydawało
Zanim przejdę do szczegółowego opisu swoich doświadczeń, powinienem przynajmniej pokrótce czym był „Projekt: LWÓW w WARSZAWIE 2012”. Otóż w zamyśle był on kontynuacją podobnego projektu, z maja 2011 roku, kiedy to studenci z Warszawy odwiedzili Lwowski Uniwersytet Narodowy im. Iwana Franki, gdzie aktualnie studiujemy. Projekt LWÓW w WARSZAWIE 2012 obejmował m.in.: konferencję naukową, wycieczkę po Sejmie, spotkania z polskimi politykami oraz wycieczkę po Warszawie. Sama konferencja podzielona została na dwa spotkania. Pierwsze z nich obejmowało zagadnienia dot. analizy porównawczej systemu politycznego Polski i Ukrainy, dyskutowaliśmy też o ewolucji formy rządów w Polsce, o polskim parlamentaryzmie w kontekście integracji europejskiej itp. Moderatorami dyskusji była dr Anna Materska-Sosnowska (Zakład Systemów Politycznych) i dr Radzisława Gortat (Zakład Badań Wschodnich), z Instytutu Nauk Politycznych. Podczas drugiego dnia konferencji (w środę) skupiliśmy się na opisie sytuacji politycznej na Ukrainie począwszy od pomarańczowej rewolucji do dnia dzisiejszego. Odbyliśmy też swobodną debatę ze studentami Uniwersytetu Warszawskiego. Przedstawiliśmy najważniejsze elementy najnowszej historii Ukrainy. Padały liczne pytania od publiczności. Studentom UW szczególnie bliskie wydawały się być zagadnienia powiązań Rosji z Ukrainą, czy sukcesów prawicowej partii „Swoboda”.
Kilka zjawisk zaobserwowałem w Warszawie, kilka rzeczy – co trzeba przyznać – jakich moglibyśmy się od Polaków nauczyć. Zdumiewającym było na przykład, z jaką łatwością zorganizowano wycieczkę do Sejmu RP, tak jak i spotkania z posłem Marcinem Święcickim oraz Senatorem Markiem Borowskim (Prezesowi KN „Ars Politica” Konstantemu Chodkowskiemu wystarczyło wykonać kilka telefonów). Na Ukrainie między politykami i „zwykłymi śmiertelnikami” wciąż pozostaje ogromna przepaść. Podobne spotkanie byłoby dość trudno powtórzyć nawet na poziomie lokalnym, nie mówiąc już o wycieczce po ukraińskiej Radzie Najwyższej, którą na dodatek niedawno ogrodzili dwumetrowym płotem. Trafnym było stwierdzenie Marka Borowskiego (Marszałka Sejmu w latach 2001-2004): „jestem takim polskim Łytwynem” (nawiązanie do postaci marszałka Rady Najwyższej - Wołodymyra Łytwyna). W ciągu kilku godzin spędzonych na rozmowie z polskimi politykami, panowała przyjemna i odprężająca atmosfera. Obaj oni wyrazili szczere zainteresowanie sprawami Ukrainy i pogarszającym się tam stanem demokracji. Jestem również pozytywnie zaskoczony szczerym zainteresowaniem, z jakim deputowani wysłuchiwali naszych myśli i spostrzeżeń dotyczących choćby nowej ukraińskiej ordynacji wyborczej. O ileż bardziej otwarci są polscy politycy w porównaniu z naszymi ukraińskimi odpowiednikami, gdzie polityka to nic innego jak czysty populizm i rzecznictwo interesów oligarchów z przestępczą przeszłością (!). Ze smutkiem stwierdzam, że Ukrainie trzeba jeszcze dużo czasu, aby osiągnąć pułap choćby zbliżony do zaprezentowanego nam w Polsce ideału.
Interesujące jest również podejście Uniwersytetu Warszawskiego do politologii – naszej wspólnej nauki. W Uniwersytecie im. Iwana Franki we Lwowie politologia umiejscowiona została na Wydziale Filozofii. Na Uniwersytecie Warszawskim, jak się okazuje, wydzielono na rzecz tejże byt odrębny: Wydział Dziennikarstwa i Nauk Politycznych. Taka lokalizacja stawia oczywiście swoje piętno w metodologii nauczania. Politologia na Uniwersytecie Warszawskim jest prowadzona w sposób dalece bardziej praktyczny. W gestii zainteresowań i pracy studentów politologii na UW jest utrzymywanie stałych kontaktów z politykami, specjalistami od marketingu politycznego, psychologii i socjologii polityki itp., podczas gdy studentom ze Lwowa nakazuje się wzmożoną koncentrację m.in. na filozoficznych podstawach politologii. Rozwijane są takie dziedziny jak filozofia polityki, nauka o systemach politycznych (w oparciu o różnorakie wskaźniki, indeksy itd.). Moim zdaniem oba te podejścia mają, rzecz jasna, swoje ważne zalety – są koniecznie i stosowne, niemniej wierzę, że także podjęte konkretne działania przyniosą efekty. Tak i kontakty, które zawarliśmy podczas pobytu w Polsce są dla nas niezwykle wartościowe. Mam nadzieję, że i takimi okażą się w przyszłości.
Chcę szczególnie podziękować przyjaciołom z Koła Naukowego „Ars Politica” (w tym ze szczególnym naciskiem: Basi Geresz i Amandzie Dziubińskiej) za wspaniałą wycieczkę po Warszawie. Udało nam się zwiedzić kampus Uniwersytetu Warszawskiego, oraz jego nową bibliotekę. Udaliśmy się też do Parku Łazienkowskiego, sfotografowaliśmy się pod pomnikiem Chopina. Głęboko w mojej pamięci zapadły wspomnienia ze zwiedzania wspaniałych warszawskich Kościołów, w tym Katedry Jana Chrzciciela na zabytkowej starówce. Z resztą, cała starówka to istny wyrafinowany, arystokratyczny park turystyczny pozostający w zaskakującej harmonii z biznesowym centrum miasta. Co zadziwiające, również „zabytkowy” socrealizm świetnie wkomponowuje się w pejzaż miasta, gwarantując łącznie fascynującą panoramę. Nie będę ukrywać, że Warszawa to najpiękniejsze miasto, jakie widziałem (a przecież byłem również w Londynie, Paryżu i Wiedniu). Z pewnością ma swój niepowtarzalny urok, który zachęca, by wrócić tu ponownie.
Przy podsumowaniu, przyszła mi do głowy myśl, że to już prawie 8 lat, odkąd nasze państwa dzieli granica Unii Europejskiej. W latach poprzedzających, Polska poczyniła znaczne postępy w kwestii budowania demokratycznego i dostatniego państwa prawa. Ukraina w chwili obecnej nie potrafi poradzić sobie z polityczną niestabilnością, ani ze zmiennością w doborze własnych priorytetów polityki zagranicznej. Doświadczenie, które zdobyłem podczas swojego krótkiego pobytu w Warszawie sugeruje jednak, że współczesne granice UE nie budują murów między cywilizacjami. Mam głębokie przekonanie, że w przyszłości, Ukraina będzie ramię w ramię z Polską silną częścią zjednoczonej Europy.
Yevhen Laniuk
***
«Проект Львів у Варшаві-2012» долає кордони між народами (рефлексія українського учасника)
Дні, які я провів у столиці Польщі з 12-го до 17-го лютого 2012 року, беручи участь у науковій зустрічі польської та українського молоді «Проект Львів у Варшаві-2012», запам’ятаються мені надовго. Не лише завдяки гостинності наших польських друзів з наукового товариства «Ars Politica», які запросили нас, студентів та аспірантів зі Львова, на цю цікаву імпрезу, чи імпозантності діловитої Варшави, яка, здавалось, постійно кудись поспішала, але передусім завдяки досвіду, який я здобув, спілкуючись зі своїми однолітками - студентами-політологами з Варшавського університету. Загальне враження, яке в мене склалося після шести днів, проведених у Варшаві, є наступним: відстань, яка розділяє наші народи, є набагато меншою, ніж це здавалось напередодні. Під час конференції, зустрічей з політичними діячами Республіки Польща (депутатом від «Громадянської платформи» Марціном Свенціцьким та сенатором, екс-маршалеком Сейму Мареком Боровським) чи дружніх бесід за кухлем пива не виникало ні мовного, ні ментального бар’єру. Сьогоднішня польська молодь має такі ж цінності, уподобання та життєві пріоритети, як і українська молодь. Обидва наші народи століттями жили пліч-о-пліч, розділяючи як сумні, так і радісні сторінки історії. Дух цього вікового братерства якимсь дивним чином постійно супроводжував мене протягом усього перебування в Польщі.
Перш ніж перейти до детальнішого опису своїх вражень, слід бодай коротко сказати про причини нашого перебування у Польщі. «Проект Львів у Варшаві-2012» став продовженням аналогічного проекту 1-2 травня 2011 року, коли варшавські студенти виступали із доповідями у Львівському національному університеті ім. Івана Франка. В рамках проекту відбулася екскурсія Сеймом, зустрічі з політичними діячами Республіки Польща та два дні конференції (13.ІІ та 15.ІІ), перший із яких був присвячений політичній системі Польщі, а другий – політичній ситуації в Україні після Помаранчевої революції. В перший день ми виступали з доповідями, які стосувалися, зокрема, проблем напівпрезидентської форми правління у Польщі, розвитку польського парламентаризму в контексті євроінтеграції, порівняльного аналізу елементів виборчих систем Польщі та України, розвитку польської партійної системи, а також проблем структурування виконавчої влади. Модераторами виступів були доктор Анна Матерська-Сосновська та доктор Радзіслава Гортат. Другий день конференції пройшов у вільнішій формі. Писаних доповідей не було, натомість ми перед повною аудиторією студентів презентували найсучаснішу історію України – після Помаранчевої революції - та ті непрості виклики, які стоять перед нашою державою сьогодні (модерувала – доктор Радзіслава Гортат). Опісля були запитання, які висвітлили значну обізнаність польських студентів з ситуацією в Україні (особливо цікавими для наших колег були проблеми, пов’язані зі справою Юлії Тимошенко, відносинами з Росією, а також причинами успіху праворадикальної партії «Свобода» в кількох західних областях та її перспективами на майбутніх парламентських виборах).
Є декілька моментів, які мені було особливо цікаво спостерігати в Варшаві, та в яких, слід визнати, українцям таки є в чому повчитися у поляків. Здивувало насамперед, наскільки легко було організувати екскурсію Сеймом та зустріч з депутатом Свенціцьким та сенатором Боровським (для цього голові товариства «Ars Politica» Костянтину Ходковському вистачило декілька телефонних дзвінків). В Україні між політиками і «простими смертними» пролягає прірва. Подібну зустріч було б досить складно влаштувати навіть на місцевому рівні, не кажучи вже Верховну Раду, яка віднедавна огороджена двометровим парканом. Здивувала і приязнь, з якою нас приймали у Сеймі польські високопосадовці. «Ja jestem polski Łytwyn», - представився сенатор, маршалек Сейму у 2001-2004 рр. Марек Боровський, натякаючи на спікера Верховної Ради України Володимира Литвина. Протягом годинної бесіди з кожним з високопоставлених політиків панувала приязна та невимушена атмосфера. Вони обоє висловлювали своє щире зацікавлення справами в Україні та занепокоєння погіршенням станом демократії в ній. Здивував також і непідробний інтерес, з яким вони слухали наші роздуми про українську політику та, зокрема, про новий виборчий закон. Наскільки відкритішим є польський політикум порівняно зі своїм українським аналогом, в якому політика – не що інше, як популізм та обстоювання інтересів олігархів з напівкримінальним минулим! З сумом констатую, що моїй державі ще довго і довго йти до бодай приблизного втілення подібного ідеалу.
Цікаво також було спостерігати за особливостями політології – нашої спільної науки – у Польщі. У Львівському національному університеті ім. Івана Франка політологія знаходиться на філософському факультеті. В Варшавському університеті, як виявилося, існує окремий факультет – журналістики і політичних наук. Така локалізація, звичайно, накладає свій відбиток на структуру та способи викладання науки. Політологія у Варшавському університеті має значно більший практичний ухил. В фокусі уваги варшавських студентів перебувають відносини між політиками, політичний маркетинг, політичний імідж, політична психологія, різні соціологічні проблеми тощо. В той час як львівські студенти більше концентруються на фундаментальних засадах науки – філософії політики, історії політико-правових вчень, порівняльних політичних дослідженнях на основі різних індексів, індикаторів і т. д.. По-моєму, обидва підходи є по-своєму потрібними і актуальними. Налагодження глибших наукових контактів, які з часом переросли б в постійний обмін кадрами, таким чином, міг б стати дуже корисним обміном досвіду для обох наших сторін. Як я уже вказував, відстань, яка ділить наші народи, є набагато меншою, ніж це здається при однобічному погляді, тож і подібні контакти в майбутньому, на моє глибоке переконання, будуть напрочуд продуктивними.
Хочеться особливо подякувати друзям з наукового кола «Ars Politica» (особисто – Барбарі Гереш та Аманді Дзюбінській) за чудову екскурсію Варшавою. Нам вдалося відвідати корпуси та бібліотеку Варшавського університету, оглянути діловий та історичний центр міста, прогулятися парком «Королівські Лазєнкі» та сфотографуватися біля пам’ятника Фридерікові Шопену. Глибокий слід у моїй пам’яті залишила побожна аура костелів (особливо – костелу Івана Хрестителя в історичному центрі міста), вишуканий аристократизм парку, який напрочуд гармонійно вписується в ділову атмосферу сучасного мегаполіса, а також, як не дивно, одна з візитних карточок міста – соцреалістичний хмарочос, з якого відкривається захоплююча панорама. Не буду лукавити, що Варшава – найгарніше місто, яке мені доводилось бачити (був і в Парижі, і в Лондоні, і в Відні), однак безперечно, що вона має власну неповторну привабливість, яка тягне знову і знову сюди повертатись.
Наостанок хочу констатувати, що минуло вже майже 8 років, відколи східні кордони Євросоюзу пройшли між нашими державами. За ці та попередні роки Польща зробила значні успіхи в питаннях розбудови демократичної, правової та заможної держави. Україна ж поки ніяк не може вирватися із політичної нестабільності та невизначеності своїх зовнішньополітичних пріоритетів. Досвід, який я здобув під час свого недовго перебування у Варшаві, однак, говорить про те, що сучасні кордони ЄС аж ніяк не є кордонами між цивілізаціями, а моя віра в те, що в майбутньому Україна таки буде пліч-о-пліч з Польщею в об’єднаній Європі, тільки зміцнилася.
Євген Ланюк
***
Na zakończenie: zdjęcia nadesłane nam prosto z biura poselskiego Marcina Święcickiego :) Enjoy! :)
Relacja dostępna także na
WSCHODNIEJ STRONIE UW (zapraszamy do regularnego odwiedzania!)
.JPG)
